s
s
s
s
s
s
s

El contenido de esta página requiere una versión más reciente de Adobe Flash Player.

Obtener Adobe Flash Player

ANTONIA TSVID
Nacionalidad:
Ucrania
E-mail:
toniaukr@ukr.net
Biografia

ANTONIA TSVID 

SOMETHING,   UNEXPECTED,   AND NEW

The author of this collection of poetas,   a Ukrainian poetess Antonia Tsvid  (Antonina Tsvid),   is a star of European poetry,  the founder of modern philosophical and erotic poetry in Ukraine. A member of the National Union of liters of Ukraine, she participated in many International poetic symposia. Her writings were included in some anthologies of European poetry alongside with the writings running frora Sapho to Byron and Iesenin ("The Golden Sky la Ofien to You. Pearls of European Lyriif Poetry published in Warsaw („Niedo zlote ci otworze. Perly liryki europejskiej”, Varchava).

In the town of Konotop^fil the Surai region, Antonia Tsvid graduated from the Sbevchenko National University in Kyiv and Higher Literary Courses in Moscow.

She has got 16 publications of her poetic collections:

The Avenue if .Love (1985), The Dawn for Two Voices (1990), Church Bells Ringing through flitches Laughter (1992), The Radiance of our Fingers (1993) - la

nian and German,-She Sinful ^yatery (1998)? If Mot Love Then a Tear (2000) ...

Antonia Tsvid  artistically recites and plays her poeras when presenting them accompained by music and dancing of her fans and persons holding similar views.  Her Theatre of One Poet familiarizes the audience with the contents of the new and previous books as was in Kyiv, Berlin,  Hamburg,   Warsaw,  Poznan,   and many other cities in Europe.

When in Berlin she was told by a German colleague that her poetry was so peculiar that  it would be difficult to find proper analogues in modern world poetry.  A polish writer Edmund Petrik wrote:   "We have got  accustomed to the fact that the stars of love poetry corae to us frora Fganoe,  but this time they Kyiv.  Therefore it  is not accidentally that  she was the only modern whose writings were included in the book "The Golden Sky la Ofien to You. Pearls of European Lyriif Poetry published in Warsaw, fl feel awe-struck).

Antonia Tsvit treats the interdependeney and indissolu

bility of the two elements in the universe: the masculine and

feminine ones. As she sees it, the world tree is a crossing of

two sections of existence: the one of the flesh, or the woman's

(by the horizontal line) and the other of the spirit, or man's

(by the vertical line).         -^

The lyrical protagonist of Antonia Tsvid is a common woman who embodies in herself the woman's origin of the universe This very point of view is her credo involving the philosophical comprehension of the universe laws, the place of herself in the universe and that of the universe in herself through her erotic origin, through the struggle and unity, of opposites, since A He (with the capital letter) and She (with the capital letter) are always a struggle and unity. (All of Me Is the Longing for You A Love Poetry).

Sometimes the poetry of Antonia Tsvid simply shocks the local puritans: how can one deal with THIS so OP2KLX? Common readers accept her as a 'live legend', while specialists in literature of different countries when trying to discern the phenomenon of the poetess agree in one position: this is something, unexpected, and new.

A Ukrainian academician Anatoly Pohrlbny, for example, claims that the poetry of Antonia Tsvit is something which Ukmainian literature lacked to be complete, and  emphasizes that the authoress admits the right of her woman-protagonist to apply the name of God to her lover» (The Slewing Gross,  or A Philosophy of iTwo").

By Yuri Andrukhovlch,  a writer,   rtThe cognition of the world,   its mysteries through    lore is maybe the most painful but the only way possible.  The elements of Antonia Tsvid are fire and freedom.  And everything yields to these elements, and any prohibitions and taboos are wiped away,  meanwhile her writing manner corresponds to these ;elemente:  the ryth-reio periods which charm,  an  interesting and sometimes refined sound writing,  a bright symbolic set of images." (A fire is burning in my icon-lamp;  ...new knag, - on the tree and the lap;  BerH's wheel).

It is impossible, however, to state that Antonia Tsvit deals only with the theme of intimate and eternal values such as love is.  She wrote a great deal    of purely world outlook poeres and compiled a lot of philosophical meditations to do with the human life sense.   (We are Just a small organ;  I'm dwelling in the tower ruins; At this demonstration; The Soul and <M» Word").

The poetess Antonia Tsvit represents her own way of thinking,   acting and expressing herself in terms of her exceptionally rare talent and ertreraely her owfi^style. Her creative activity is remarkable for its stylistic innovations,  originality of poetic form,  for its metaphorlo art of writing,  freedom of thought, high spirituality,  and for its sincere intellectual palette.

ДЕЩО НЕСПОДІВАНЕ Й НОВЕ

Автор цієї збірхи поезій, українська поетеса Антонія Цвід /Антоніна Цвид/, – зірка європейської поезії, засновниця сучасної філософсько-еротичної поезії в Україні. Член Національної спілки письменників України, вона брала участь у багатьох міжнародних поетичних симпозіумах. Її твори увійшли до кількох антологій європейської поезії разом з творами поетів, починаючи від Сафо й Байрона і аж до Єсеніна („Niedo zlote ci otworze. Perly liryki europejskiej”, Varchava, 1992).

Антонія Цвід народилася у місті Конотопі Сумської області, закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка у Києві та Вищі літературні курси у Москві.

Видала 16 збірок поезій:

"Проспект любові" /І985/, "Зоря на два голоси" /І990/, "Благовіст крізь відьмацький регіт" /І992/, "Сяєво твоїх пальців" /І993/-українською та німецькою мовами, „Гріховна таїна” /1997/, «Вибране» /2008/, „Клич Майдану” /2014/, „Графіті небесних амфор” /2015/, „Між двох рапір” та інші. А також повість-есей „Зв’язкова світів” і популярний роман у трьох книгах „Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка” (три перевидання).

Антонія Цвід майстерно читає та грає свої вірші, представляючи їх у супроводі музичних і танцювальних номерів у виконанні своїх прихильників і однодумців. Її "Театр одного поета" знайомить аудиторію зі змістом її нових і  попередніх книжок, як було в Києві, Берліні, Гамбурзі, Варшаві, Познані та багатьох інших містах Європи.

У Берліні від одного з німецьких колег вона почула, що її поезія настільки своєрідна, що важко віднайти аналоги в сучасній світовій поезії. А польський письменник Едмунд Петрик написав таке: "Ми звикли, що зірки любовної поезії приходять до нас із Парижа, цього разу прийшли з Києва". Ось чому невипадково, що вона виявилась єдиною сучасною поетесою, чиї твори вміщено до книги "Золоте небо тобі відкрито. Перли європейської лірики", виданої у Варшаві.

Антонія Цвід торкається взаємозалежності й нерозривності двох начал всесвіту: чоловічого та жіночого. Антонія Цвід сприймає світове дерево як пересікання двох зрізів буття: плоті або жіночого /по горизонталі/ й духу або чоловічого /по вертикалі/.

Лірична героїня Антонії Цвід - проста жінка, яка втілює в собі жіноче начало всесвіту. Саме цей погляд   становить її кредо - філософське осмислення законів всесвіту, місця її у всесвіті й всесвіту у ній самій через її еротичне начало, через боротьбу та єдність протилежностей, оскільки Він /з великої літери/ й Вона /з великої літери/ - це завжди боротьба та єдність. /"Я суцільне жадання тебе". Любовна поезія/.

Подекуди поезія Антонії Цвід просто шокує тутешніх пуритан: як можна про ЦЕ так ВІДКРИТО? Прості читачі сприймають її як "живу легенду", а літературознавці різних країн, намагаючись розпізнати феномен поетеси, погоджуються в одному: це - щось, незвичне й нове.

Наприклад, український академік Анатолій Погрібний стверджує, що поезія Антонії Цвід - це те, чого не вистачало для повноти української літератури, i підкреслює, що авторка визнає за своєю головною героїнею право називати коханого Богом. /"Обертальний хрест, або Філософія двох"/.

Письменник Юрій Андрухович зазначає: "Пізнання світу, його таємниць - мало не найболючийший, проте єдино можливий шлях. Стихії Антонії  Цвід - це вогонь і свобода. І цим стихіям упокорюється все, змітаються будь-які заборони й табу, їм відповідає і манера письма: зачаровуючі ритмічні періоди, цікавий, часом вишуканий звукопис, яскравий символічно-образний ряд." /"Палає вогник у моїй лампадці"; "Сук молодий - на дереві і лоно"...; "Чортово колесо"/.

Однак не можна сказати, що Антонія Цвід вдається лише до теми інтимного й вічного - кохання. Вона написала дуже багато чисто світоглядних поезій, філософських роздумів над сенсом людського життя. /"Ми - лишень маленький орган"; "Мешкаю на руїнах вежі"; "На цій демонстрації"; "Душа і слово"/.

У поетеси Антонії Цвід - своє мислення, своя лінія поведінки й самовираження у рамках її виключно рідкісного таланту й суто її власного стилю. Творчість Антонії Цвід відзначається стилістичнім новаторством, оригінальністю поетичної форми, метафоричністю мистецтва письма, свободою думки, високою духовністю й щирістю інтелектуальної палітри.

 

Antoniïa Tsvid, « Entre deux lames »

Poèmes traduits en français par Dmytro Tchystiak

 

***

Душа моя не належить мені

й не підкоряється ні розуму, ні серцю —

це інша сторона м е н е —

можна б пройти у її світ

але мої босі ноги мають власне життя —

я підкоряюся рухам своїм —

кожен з яких — то поклоніння Творцеві —

крізь свідомість мою

він увіходить у кожну клітинку м е н е —

і відбувається прання організму.

 

Що моя організація без Нього?

Прасвіт — з відрубаною головою.

 

***

Mon âme ne m’appartient pas,

ne se soumet plus ni à l’esprit, ni au cœur,

c’est une autre partie de mon ê t r e,

on aurait pu entrer dans son monde,

pourtant mes pieds nus ont leur vie propre vie,

je suis l’esclave de mes mouvements

dont chacun se prosterne devant le Créateur,

à travers ma conscience

il entre dans chaque parcelle de mon ê t r e

et nettoie mon corps à grande eau.

 

Comment me serais-je organisée sans lui ?

Comme des limbes avec des têtes coupées.

 

***

Коли б людина

живилася

лише енергією землі,

води і сонця, як дерево,

вона б стояла по коліна в землі.

 

І у чому наш вищий сенс?..            

 

***

Si l’homme

ne se nourrissait

que de l’énergie de la terre,

des eaux et du soleil, tel un arbre,

il serait resté dans la terre jusqu’aux genoux.

 

Où se trouve-t-il, notre sens supérieur ?..

 

***

У глибокому колодязі
палахкоче

моя одинока свічечка,
пропалюючи  шпарку

в гущі води...

 

Що ж чатує на неї там —
за пропаленим дном?!

 

***

Dans une fontaine profonde

clignote

ma bougie, si seule,

brûlant une fente à travers

la densité de l’eau...

 

Mais quelles retrouvailles

derrière le fond brûlé ?!

 

***

Де є дорога,

там є завжди рух.

Нерухомо на ній лежить

лише загнаний кінь,

а ще - камінь.

 

Життя —

Джегернаутова колісниця.

Падаємо у щасливому екстазі

під твої колеса!

 

***

Chaque chemin

se met en mouvement.

L’immobilité gît

dans le cheval usé

ou dans la pierre.

 

La vie

roule comme le Juggernaut.

Nous tombons sous ses ondes

dans l’extase bienheureuse !

 

***

Відлітаємо за межі

обертальних сфер світу—

підперезаного залізним каркасом—
а дерева — мов ящірки —
сповзають лапами коріння —

 

до прірви...

 

***

On s’envole au-delà

des sphères tournoyantes du monde

avec sa ceinture encastrée dans le fer,

alors que les arbres comme des lézards

rampent de leurs pattes-racines

 

vers le gouffre...

 

***

МИ — ЛИШ МАЛЕНЬКИЙ ОРГАН
великого ОРГАНІЗМУ,

що перемелює сірий згусток нас —

на чисту Любов...

Вивергнутий із безодні
за це хреста свого ніс...

 

Що ж, Христос був особливий чувак:
він добре знав,
що метелик —
викарабкується з гусені...

 

Мабуть, це неприємне відчуття —
с а м о п е р е т в о р е н н я.

 

***

NOUS NE SOMMES QU’UN PETIT ORGANE

du grand ORGANISME

qui moud nos graines grises

pour le blé de l’Amour pur...

 

Souvenons-nous du craché

du précipice, avec sa croix...

 

Christ était un drôle de type

qui savait bien :

le papillon

doit sortir de la chenille...

 

On doit se sentir mal à l’aise pour

l’ au t o c r é a t i o n.

 

***

О СЕНЕКО, ЖЕРТВО НЕРОНА!
Ти й досі гадаєш,

що свобода — у самій людині?
Чи вже збагнув, що вона
приходить лише в труну,
коли з розтлінням тіла
вмирають і вампіри свідомости?

 

...Лише тоді
ти здатен дихати вільно
в грудях ойкумени
геніальністю покинутих тобою

 думок!

 

***

Ô SENÈQUE, VICTIME DE NÉRON !

Crois-tu encore

que la liberté se trouve dans l’homme ?

Aurais-tu oublié qu’elle n’entre

que dans la tombe lorsque

les vampires de la conscience meurent

avec la pourriture du corps ?

 

...C’est alors que

tu pourras respirer librement

dans les poumons de ta patrie

avec le génie de tes idées

rejetées !

 

***

ТВІЙ ЗІР ВАБИТЬ АМФОРА
з вишуканим горлечком...

 

Заглянь у її смерк -

узриш сліпу самотність,

що намагніченими від страждання

пальцями

намацує на її стінках
петлю єдиного отвору,

у якій -

спасіння!

 

***

L’AMPHORE ATTIRE TON REGARD

par sa gorge exquise...

 

Regarde dans son crépuscule,

tu veras une solitude aveugle

qui tâte de ses doigts magnétisés

par la peine

sur les bords

la boucle d’une seule ouverture

où l’on trouve

le salut !

 

***

ТИ — ВИПАДКОВІСТЬ

у царстві Джерел і Смертей,
що, витікаючи одне з одного,—
одне в одне втікають...

На межі Дня і Ночі
ти, бранець Плоті й Духу,
стежиш за власною душею,
що тремтить свічечкою
на космічному протязі —
Вищий Дух вертає в самого себе...

 

... І повертаєш у комору себе —

ти...

 

***

TU ES UN HASARD

dans le royaume des Ruisseaux et des Morts

qui coulent l’un de l’autre

pour tomber l’un dans l’autre...

 

A la frontière du Jour et de la Nuit,

toi, le prisonnier de la Chair et de l’Esprit,

tu guettes ton âme propre

qui tremble comme une bougie

dans le courant d’air cosmique :

l’Esprit Suprême revient à lui-même...

 

...Toi aussi tu reviens dans ta maison,

en toi...

 

* * *

Вечір

розгортає тишу, як жінку.

Шелестить

шовками прозорих мереж...

На персах своїх

розтоплю тебе, як крижинку,

і ти – оживеш!

 

Голий місяць

приймає небесну купіль,

всім відкритий вітрам...

 

Вітер

розгортає жінку в пітьмі...

Розгортає, як храм.

 

***

Le soir

ouvre le silence comme une femme.

Frissonne

avec la soie des mailles transparentes...

Sur mes seins

je ferai fondre ton flocon de neige

et tu renaîtras !

 

Une lune nue

prend le bain céleste...

 

Le vent

Ouvre la femme dans le noir...

Ouvre comme un temple.

 

ГАДЮКА ПРОМЕНЯ

 

Осміяна вітрами,

стихне ніч,

і промінь відповзе,

як та гадюка...

 

Не можеться, не йметься –

в шибу стука

твоїм цілунком осіянна ніч.

 

LA VIPÈRE DU RAYON

 

La nuit s’apaise,

après les rires des vents,

et le rayon sifflera

comme une vipère…

 

Je n’y peux rien, je n’y veux rien,

dans ma vitre frappe

une nuit auréolée de ton baiser.

 

ТВОЯ СОПІЛКА

 

Сопілки твоєї

торкнуся губами

і видобуду звуки чарівні...

 

Звук зірве із себе луну,

як опанчу,

і покочуся за нею

обірваною струною…

 

TA FLÛTE

 

Je toucherai ta flute

de mes lèvres

pour faire jaillir les sons enchantés…

 

Le son jettera bas l’écho,

son manteau de pluie,

et j’y résonnerai

comme une corde brisée…

 

* * *

...Моторошно...

Виють вовки в хащах душі.

Затулю вуха мушлями –

краще слухатиму шум океану...

Ув акваріумах зіниць

спалахнуть вогники золотих рибок,

і вовки – втечуть!

 

Лиш не зіткнись із ними

на моїм порозі.

 

***

La peur…

Les loups hurlent dans la forêt de mon âme.

Je bouche l’ouïe avec des coquillages:

mieux vaut écouter le bruit de l’océan…

Dans l’aquarium de mes pupilles

virevoltent les feux des poissons d’or

et les loups s’enfuient!

 

Ne bute pas sur eux

à ma porte.

 

* * *

Боїшся мене втратити…

Хіба я парасолька,

яку мусиш тримати в руках?

Я – твоя шкіра.

 

А шкіру

здатна зняти хіба що змія.
А ще...

могила.

 

***

Tu as peur de me perdre, dis-tu…

Serais-je un parapluie

pour me tenir dans ta main?

Je suis dans ta peau.

 

La peau,

seul le serpent peut la perdre.

La tombe

aussi…

 

* * *

Ти торкнувся

білої клавіші мого тіла,

обізвалася ж

чорна клавіша моєї душі...

 

Кожен інструмент

має свого музиканта.

 

***

Tu as effleuré

la touche blanche de mon corps

mais c’est la touche noire

de mon âme qui résonne…

 

Chaque instrument

trouve son musicien à lui.

 

 

Desarrollado por: Asesorias Web
s
s
s
s
s
s
s